Сьогодні завершуємо розглядати діалог «
Про втішання у горі», що увійшов до «Тускуланських бесід» Ціцерона (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Як і в
першій частині, будуть виписки не лише власне про горе та про способи втішити людину, що перебуває у цьому стані, але й про філософію життя загалом. Зокрема, такі:
- Що негідніше й ганебніше, ніж розпещений чоловік (а у наш час таких називають «метросексуалами» - прим. моя)?
- Вини не буває там, де те, що трапилося, не залежить від людини.
- Будемо дивитися не на те, як вони кажуть, а на те, що саме говорять (хоча Ціцерон і ставить досить високі вимоги до риторичної майстерності мовців, однак, як бачимо, все ж на перший план виводить зміст, а не форму – прим. моя).
- Лікуватися треба у суворих філософів давнини, а не у нинішніх проповідників насолоди.
