Сьогоднішня публікація присвячена черговому діалогу Ціцерона, що увійшов до його відомих «Тускуланських бесід» (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Мова – про пристрасті (так, власне, і називається цей діалог). Не менш докладно, ніж він говорив про смерть (див.
ч. 7), біль (
ч. 9) чи горе (
ч. 10), Ціцерон аналізує різні види пристрастей і робить такий логічний і теоретично простий (але важкуватий для втілення у щоденному житті) висновок:
причина усіх душевних хвилювань – надмірність, а єдино необхідні ліки – поміркованість. Переклад усіх видів пристрастей дався важкувато, тому заздалегідь прошу вибачення за можливі русизми та недоладності. Сподіваюся, суті Ціцеровоних думок це не спотворить:
- [Піфагорійці] розум свій від напружених роздумів заспокоювали музикою і співом (ми вже про це знаємо, адже читали «Життя Піфагора» - прим. моя).
- Справжня філософія веде початок від Сократа і продовжує жити у перипатетиків, а в дещо іншому вигляді — у стоїків.
- Вищій з усіх наук – науці гідно жити, вони служили більше життям своїм, ніж книгами (сучасна людина сприймає філософію просто як одну з наук, до того ж не дуже важливу й практичну, забуваючи, що від свого початку вона створювалася як універсальна наука гідного життя – прим. моя).
- Страх — це теж горе, тільки заподіюване не тим, що є, а тим, чого ще немає.