Про дурнів, мистецтво і джемпер

Афоризм:

При демократії дурні мають право голосувати, при диктатурі — керувати. Бертран Рассел.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Ars longa, vita brevis [арс лонга, віта бревіс]: мистецтво - вічне, а життя [людини] - коротке. Гіппократ.

Значення іншомовного слова:

Джемпер (англ. jumper, від jump – плигати):  вовняна або шовкова плетена кофта без застібок, яку вдягають через голову.

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: Stella VM[/caption]

PS.

Якби сьогоднішній крилатий латинський вислів належав митцеві – це можна було б вважати самовихвалянням чи самопіднесенням. Але це говорить лікар, а люди цієї професії, як ніхто, розуміються на крихкості й швидкоплинності нашого життя. Та не слід сприймати цей вислів занадто песимістично: якщо я не митець, то через певний час і сліду після мене не залишиться. Адже у пам’яті людей не обов’язково залишаються лише великі митці. Кожна людина має можливість залишити після себе добру пам’ять. І, цим самим, подовжити своє життя (адже кажуть, що людина жива, доки жива хоч одна людина, що пам’ятає про неї). На жаль, легше залишитися у пам’яті людей поганими вчинками, як пам’ятаємо ми імена злочинців, розбійників і вбивць. Але їх було немало і в ті часи, коли Гіппократ сформулював сьогоднішній вислів. Чи пам’ятаємо ми когось з них? Більшість нефахівців відповість заперечно. А митців тієї епохи ми пам’ятаємо, як пам’ятаємо, власне, і самого Гіппократа. Що ж робити нашим сучасникам, які не мають визначних талантів, але хочуть залишити по собі гарний слід у пам’яті людей. Якщо маєте гроші – йдіть шляхом Мецената (пишу з великої літери, бо людина з таким ім’ям справді існувала і залишилася в пам’яті людей і мові саме завдяки покровительству мистецтв). Якщо здається, що не маєте ні здібностей, ні грошей – підіть і посадіть дерево. Благо, маєте для цього нагоду – сьогодні день саджання дерев у Ірані, учора було таке ж свято у Китаї. А ще краще – виховайте своїх (чи чужих) дітей гідними людьми. Це – безпрограшний варіант. За життя матимете шану від людей, як вихователь, а по смерті залишаться люди, які ще не раз згадають вас добрим словом. І чим більше буде таких людей, тим довше житиме пам’ять про вас. Чи це не крок у безсмертя?