Про людське щастя, владу і хвороби

Афоризм:

Турбота про людське життя та щастя, а не про їх руйнування – це перше і єдине законне завдання хорошого уряду. Томас Джефферсон.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Nec Caesar supra grammaticos [нек цезар супра грамматікос]: і Цезар не вище грамматиків (на мистецтва і науки мирська влада не поширюється, у них свої закони].

Значення іншомовного слова:

Ендемія (від грец. έν – в і δήμος – народ, країна, область): постійне існування та періодичне поширення деяких інфекційних хвороб у певній місцевості (пор. пандемія).

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: TauraLilli[/caption]

PS.

Сьогоднішній крилатий латинський вислів вкотре підтверджує прадавнє бажання влади узяти під свій контроль науки і мистецтво. Особливо вирізняються цим тоталітарні утворення. У них мистецтво і наука зводяться до суто утилітарних функцій «обслуговування» панівної ідеї. Ще можна знайти у книгозбірнях і бібліотеках старі радянські хрестоматії з величальними віршами партії, Леніну й Сталіну (і почергово – усім наступним вождям). Величезний пласт пісенного мистецтва мав доносити до пересічних людей красу і велич тієї країни і тих керівників. Художники і скульптори створювали монументальні твори, що вихваляли здобутки тогочасного суспільства. Ніби нічого страшного: не хочеш – не читай, не слухай, не дивись (хоча у школі всі повинні були вчити слухати і дивитися). Справді, страшне не це. Страшне те, що іншого не було. Інший погляд, інша точка зору не визнавалися і, як наслідок, заборонялися. Не легше було й науці. Хоча вона й дещо «вільніша» у своїх діях, але й тут до повної свободи далеко. І тут владні «Цезарі» намагалися брати віжки у свої руки. А оскільки фінансування йшло з цих же рук, важелі впливу були досить серйозні: не підтримуєш – не фінансуєшся. Тому честь і хвала тогочасним науковцям і митцям, що знаходили у собі сили відстоювати право на власну думку, власні міркування і способи їх вираження. А сьогоднішнє суспільство має ще один індикатор: щойно влада починає втручатися у мистецтво й науку – ми на шляху до автократії.