Шоу Бернард. Пігмаліон

(за книжкою: Бернард Шоу. Пігмаліон. – К.: Країна Мрій, 2012. – 320 с.)

Продовжуючи серію англійської класики, від Піпа Чарльза Діккенса перекинемо місточок до Елізи Дулітл Бернарда Шоу. Сюжет сьогоднішньої книжки переказувати не буду – існують досить непогані екранізації. Нагадаю лише, що одним з основних завдань головної героїні було виправлення своєї мови (оскільки розмовляла вона, якщо сказати сучасною мовою, русифіковано-діалектичним суржиком). Тож уявіть, як важко перекладати подібні твори. Англійського оригіналу не читав, але здається, перекладач своє завдання виконав, тож готуйтеся на початку книжки зустрічати вислови типу «Драстя вам!» чи «Я ж не хтіла ніко’ обідить!».

А в цілому книжка сподобалася. Має навіть легкий мотиваційний ефект, адже показує, що взявшись за справу рішуче – втілити її цілком можливо (чого варта лише прикінцева історія з намаганням героїні розпочати свій квітковий бізнес). Та й читається легко, з гумором і кумедними життєвими ситуаціями. Тож шукайте у книгарні чи інтернеті – а я поділюся вподобаними цитатами:

Діккенс Чарлз. Великі сподівання

(за книжкою: Чарлз Діккенс. Великі сподівання / Пер. з англ. Р. І. Доценка. – К.: Веселка, 1986. – 477 с.)

Хоча «Матильда» Роальда Дала, про яку я писав минулого разу, і принесла більше розчарувань, ніж задоволення, але ж, як казав Пліній Старший «Nullus est liber tam malus, ut non aliqua partie prosit». І найперша «Матильдина» користь – нагадала мені про давнє бажання почитати Діккенса. Його «Великі сподівання» були ще в батьковій книжковій колекції, та все якось не було нагоди. А після нагадування – вирішив прочитати. І не жалкую. І розумію людей, які з ночі приходили до поштового відділення в очікуванні чергової частини цього роману (як сучасники – за «Гаррі Поттером» чи новим iPhon’ом). Справді великий роман (і я маю на увазі не обсяг): тут і цікава життєва історія, і детективний сюжет, і перше юнацьке кохання. Все це написано легко і так само легко читається. Для прикладу кілька традиційних цитат:

Дал Роальд. Матильда

(за книжкою: Роальд Дал. Матильда. – Київ: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2006. – 272 с.)

Аби не втрачати відчуття української мови, про яке писав у одній з попередніх публікацій, після кількох російськомовних книжок обов'язково читаю українську. Перевагу віддаю вітчизняній чи якісно перекладеній закордонній класиці. Зважаючи, що однією з найвідвідуваніших сторінок цього сайту є публікація, присвячена цитатам з книжки Елеонор Портер "Поліанна", вирішив приглянутися до ще одного бестселера дитячої тематики – «Матильди» Роальда Дала. Переклад за редакцією І. Малковича і згадка про те, що ця книжка у 1988 році була визнана кращим виданням для дітей, обіцяли кілька цікавих вечорів і свіжих вражень. Та не так сталося, як гадалося. Змусив себе дочитати лише до середини – і відклав. Скажу відверто: не хочу, аби цю книжку читала моя дитина (і тим більше не буду читати її дітям сам). Поясню свою позицію.

Акіо Моріта. Sony. Зроблено в Японії (завершення)

(за книжкою: Акио Морита. Sony. Сделано в Японии.  — М.: «Альпина Паблишер», 2016. — 288 с.).

Про фірму, яка починалася на четвертому поверсі зруйнованого війною універмагу, а згодом стала транснаціональною корпорацією (початок див. тут).

Про студента, який розкритикував звук перших магнітофонів Sony, а згодом став її президентом.

Про поради Радянському Союзу і Китаю.

Про конкурентну боротьбу і ставлення до робітників.

І навіть трошки про політику – у сьогоднішній книжці. Аби дужче заохотити вас до її прочитання – кілька найцікавіших цитат (а наприкінці - обіцяна відповідь про уніформу):

Акіо Моріта. Sony. Зроблено в Японії

(за книжкою: Акио Морита. Sony. Сделано в Японии. — М.: «Альпина Паблишер», 2016. — 288 с.).

Після бізнес-біогріфій Велча та Джобса пропоную перенестися у післявоєнну Японію. Країна переможена, промисловість зруйнована, імідж японських товарів на світовому ринку відповідає сучасному ставленню до продукції континентального Китаю. Як і в історії з Джобсом і Возняком, двоє молодих людей, що мали талант у комерції (Акіо Моріта) та техніці (Масару Ібукі), вирішили змінити ситуацію. Їм це вдалося. Як? Читайте у сьогоднішній книжці. Написана аж у 1986 році, вона дещо застаріла з технічної точки зору (чого варте лише прославляння компакт-дисків та опис зародження кольорового телебачення). Але з позицій маркетингу, менеджменту, бізнесу та політики – безсумнівно одна з кращих. Переклад цитат мій, та сподіваюся, що це не погіршить враження від закладених у них ідей:

Айзексон Волтер. Стів Джобс (завершення)

(за книжкою: Волтер Айзексон. Стів Джобс. Біографія засновника компанії Apple / Переклад з англ. Н. Гербіш, Л. Крупніцький, О. Кравчук, О. Третяченко-Реннер. – Київ: Брайт Стар Паблішинг, 2012. – 624 с.)

У сьогоднішній публікації, на відміну від попередніх двох (див. ч. 1, ч. 2) будуть не скільки цитати, як концентрати тих чи інших думок, що містяться у книжці. Бо іноді опис певної ситуації, що характеризує якийсь принцип чи рису характеру, може займати кілька абзаців. Вирізати просто фразу – втрачається контекст. Наводити цілу сторінку тексту – занадто збільшується розмір статті. Тому наважуся робити невеличкі узагальнення.
Оскільки в пам’яті ще свіжі спогади про бізнес-біографію Джека Велча, відразу в око впали дві подібності Велча і Джобса – останній також любив «пірнати» у виробничі проблеми і також ненавидів доповіді з презентаціями: «Замість розв’язувати проблеми, люди створювали презентації. Я хотів, щоби вони брали участь у дискусії, за столом обговорювали важливі питання, а не показували якісь слайди».