28 вер. 2011 р.

Ольга Соколовська

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Ольга Вікторівна Соколовська,
що народилася двадцять восьмого вересня 1981-го року, писала
:


Сину
*****
Коли стискаю у руці
Долоньку сина теплу,
Я твердо знаю, що мені
Тепер від долі треба.
Безхмарну неба вишину,
Тепло веселки, сонця
І гілку вишні у цвіту,
Щоб стукала в віконце.
А ще, щоб чорнобривців цвіт
Квітчав мою оселю,
І наш великий сірий кіт
Щось муркотів веселе...
Коли дріма в моїй руці
Долонька сина тепла,
Я вірю в щастя на землі,
Я вірую в безсмертя!

Передноворічне (уривок)
*****
І буде на столі кутя й узвар,
І буде зірка в небі вечорова.
А головне - щоб мир і лад витав
Над нами всюди - в світі, і удома.
Усе минає, і біда мине,
Лишивши на душі лиш тінь тривоги.
Життя вперед, лише вперед іде,
Учімось хоч цьому добру у нього!
Любімо рідних, бережімо їх -
Бо то оплот у світі найміцніший.
Хай Новий рік, що на поріг стає,
До всіх нас буде кращий і щедріший!

День народження
*****
Уся родина гомінка,
Весела, дружна та завзята
Рахує бабині літа,
Віншуючи з веселим святом.
І сотні добрих, щирих слів
Їй кажуть щедро правнучата,
Вона ж бо колисала їх,
Вона їх щебетом багата.
Як тільки вечір на поріг,
Тупочуть їхні ноженята.
Обсядуть бабу й ну мерщій
Їй вголос казочки читати.
І повіряють тільки їй
Свої нехитрі таємниці.
Вона - господи оберіг,
Вона - як сонце у світлиці.
Всім вишивала сорочки,
Купала у любистку й м'яті.
Вона родині - хліб і сіль,
Порадниця і роду Мати.

Незримий янгол
*****
Як в душі лиш зрада зазиміє.
Як сльозами серце затремтить,
Скаже мама: що болить, дитино?
І тепліше стане в світі жить.

Витерпить невдячність і зневагу,
Виплаче - й без докору простить.
Мамі від життя потрібно мало:
Щоб над нами сяяла блакить.

Не своя печаль їй серце студить,
І молитву знає лиш одну -
Щоб щастило синові усюди,
Щоб стачило доньці талану...

І коли вона піде у Вічність,
Десь туди між перевесла зір,
Неодмінно й щедро все ж залишить
Всю любов на оберіг тобі.

Ляжуть полем вранішні тумани,
Роси засріблять Чумацький Шлях...
Наша мама завжди поруч з нами -
Янголом незримим у серцях.

А я люблю
*****
А я люблю тебе, моя свята земля!
До болю і до сліз. До божевілля!
Для мене ти - на все життя одна,
І я - тобою вирощене гілля.

А те, що там вирує інший світ,
Для мене марне і не до уваги,
Бо вже весна, вже скрес на річці лід,
І треба просто мовчки працювати.

Все - влада, банки, позики, а ще
Всесвітня криза - лиш слова, лиш звуки.
Бо для душі реально тільки це:
Земля, весна, натруджені вдень руки.

Оце подвір'я вимету, вберу.
Поправлю квіти, вибілю хатину,
Дерева у садочку обійду,
Насію чорнобривців біля тину.

Картоплю винесу, щоб грілась, з погрібця,
Цибульку посаджу, щоб уродила.
Щось вишию, щоб з святом привітать
На Благовіщення народженого сина.

Оце реально! Бачте - це життя
Одвічне і на віки нескінченне,
Бо завжди треба сіять, жать і знать.
Що день оцей жила я недаремно.

Лелеки з вирію ось-ось вже прилетять
Відвідати гніздо своє велике,
Хоч на чужині й тепло зимувать,
Та без землі своєї - всюди лихо.

Отак і я - хоч бий мене, хоч ріж,
До цього краю серцем прикипіла.
Тут бродять весни між тонких беріз.
Тут кожна грудочка моєму серцю мила.

Я так люблю тебе, окрадена земля,
За тебе ладна душу я віддати,
Життя віддам і силу, і талан,
І скільки й віку - буду сонцем засівати!

*****

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Дмитро Павличко

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Дмитро Васильович Павличко,
що народився двадцять восьмого вересня 1929-го року, писав:


Гранослов
(уривки)
На вiчну пам'ять
Максиму Рильському

*****
Любити свiй народ i в тiй любовi
Ходити, наче кiнь у хомутi,-
Дарма що день у день гризе до кровi,
Здуває горб на гордому хребтi.

Не скаржитись на пужална грабовi,
Нi на шляхи безводнi i крутi,
В драбиняку тягнути густобровi
Снопи надiй на паски золотi.

Не оглядатися в сумнiй тривозi -
Хоч би й пiвсвiту склали на гарбу
I вигнули в зенiт рубель на возi,

Копитами впиратися в журбу -
I не розбити бджiлоньку слабу,
Що впала в дощ i сохне на дорозi.
***

Учiться в нього, юнi гранослови,
В незграбнiй брилi думки вiднайти
Яснi i впертi лiнiї плити,
Придатної для вiчної будови,

Приєднувати генiїв свiти
До володiнь Тарасової мови;
Коли ж похвал насунуться димове,
Вiд їх трутизни очi берегти!

Шануйте коми кожної пiр'їну
В розкриллях бiлих ста його томiв,
Що пiднiмали з урвищ Україну.

Вiн так її любив i розумiв,
Що не загубиться у пiтьмi тлiну
I на свiтанку вернеться домiв.

Рубаї
*****
Безсмертнi всi: цей виховав дитину,
Той пiсню написав, хоч i єдину,
А той, що не зумiв цього зробить,
Коло дороги посадив ялину.
***

Життя без книги - хата без вiкна,
Тюрма глуха i темна, мов труна.
Крiзь вiкна книг свободи свiтло ллється,
Майбутнього виднiє далина.
***

В трудi прийде натхнення раз у рiк,
Але коли - не знає чоловiк.
Щоб тих щасливих днiв не загубити,
Потрiбно працювати цiлий вiк.
***

В криницю старостi не заглядай,
Про те, яким ти будеш, не гадай,
Якщо не можеш бути вiчно юним,
То замолоду не будь старим бодай!
***

"Роби добро,- менi казала мати,-
I чисту совiсть не вiддай за шмати!"
Благословенний мамин заповiт
Нiхто в менi не зможе поламати.

Сильнiше за любов злоба горить,
Сильнiше за красу вражає бридь,
Але життя росте лишень з любовi,
Лишень краса людей навчає жить!
***

Проходив я i всюди вздовж дорiг
Дерева бачив - не зрiзайте їх,-
Бо як же я повернуся додому
Пустелею - на батькiвський порiг?!

Де найкраще мiсце на землi
*****
Де зеленi хмари яворiв
Заступили неба синiй став,
На стежинi сонце я зустрiв,
Привiтав його i запитав:

- Всi народи бачиш ти з висот,
Всi долини i гiрськi шпилi.
Де ж найбiльший на землi народ?
Де ж найкраще мiсце на землi?

Сонце усмiхнулося здаля:
- Правда, все я бачу з висоти.
Всi народи рiвнi. А земля
Там найкраща, де вродився ти!

*****
У дитячому серцi жила Україна -
Материнськi веселi i журнi пiснi,
Та за мову мужицьку не раз на колiна
Довелося у школi ставати менi.

Непокривлену душу хотiли зламати,
Та ламалися тiльки болючi киї,
Надi мною ночами вiдплакала мати,
Я ж не зрiкся нi мови, нi пiснi її.

I померла з гризоти вона молодою,
Залишився назавжди без матерi я,
Та не був нi хвилини в життi сиротою,
Бо вела мене далi Вкраїна моя!

Ти зрiкся мови рiдної
*****
Ти зрiкся мови рiдної. Тобi
Твоя земля родити перестане,
Зелена гiлка в лузi на вербi
Вiд доторку твого зiв'яне!

Ти зрiкся мови рiдної. Ганьба
Тебе зустрiне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче снiг, журба -
Її не понесеш нiкому!

Ти зрiкся мови рiдної. Нема
Тепер у тебе роду, нi народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма -
В твiй слiд вiн кине смiх - погорду!

Ти зрiкся мови рiдної...

*****
О рiдне слово, хто без тебе я?
Нiмий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгiдного рам'я.

Моя ти - пiсня, сила i вiдвага,
Моє вселюдське й мамине iм'я.
Тобою палахтить душа моя,
Втишається тобою серця спрага.

Тебе у спадок вiддали менi
Мої батьки i предки невiдомi,
Що гинули за тебе на вогнi.

Так не засни в запиленому томi,
В неткнутiй коленкоровiй трунi -
Дзвени в моїм i правнуковiм домi!

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Василь Сухомлинський

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Василь Олександрович Сухомлинський,
що народився двадцять восьмого вересня 1918-го року, писав:


*****
Я був на далекій чужині,
Там небо таке ж голубе,
Та тільки нема Батьківщини,
Нема там, Вітчизно, тебе,

Бо в ріднім краю над землею
Чистіша і глибша блакить.
І сонце Вітчизни моєї
Яскравіше в небі горить.

Я слухав пісні на чужині —
Хороші думки в тих словах,
Але то не крила орлині,
Що є в наших рідних місцях.

*****

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

24 вер. 2011 р.

Роман Купчинський

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Роман Григорович Купчинський,
що народився двадцять четвертого вересня 1894-го року, писав:


Ми йдемо в бій
*****
Ми йдемо в бій, ми йдемо в бій
По згарищах руїни,
За рідний край, за нарід свій,
За волю України!

Ми йдемо в бій, земля дуднить,
Вадіють гори, степи,
Бо нас у бій благословить
Могутній дух Мазепи!

Боже Великий, Творче всесвіту
*****
Боже Великий, Творче всесвіту,
На нашу землю поглянь!
Ми були вірні Твому завіту,
Вислухай нині наших благань.

Люд у кайданах, край у руїні,
Навіть молитись ворог не дасть…
Боже Великий, дай Україні
Силу і славу, волю і власть.

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

21 вер. 2011 р.

Леонід Кисельов

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Леонід Володимирович Кисельов,
що народився двадцять першого вересня 1946-го року, писав:


*****
…В залізній мові,
в залізнім реченні!
А. Малишко

Так, вона залізна, наше слово — криця,
Гучнодзвонна мідь.
Над життя і згубу у космічнім віці
Вічністю бринить.

Та коли покличе й блискавкою блисне
В сяйві корогов,
Пам'ятайте серцем: наша мова — пісня,
І в словах — любов.

*****

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

20 вер. 2011 р.

Іван Світличний

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Іван Олексійович Світличний,
що народився двадцятого вересня 1929-го року, писав:


Шевченко
Люблю Отчизну я,
но странною любовью.
М.Лермонтов
*****
У мене дивна.
Не прикрюся, коли я знов
Не догодив вам.
І байдуже, чи мій Дантес
Любов ту визнав.
Вітчизна — це не хтось і десь,
Я — теж Вітчизна.
Не раб нікому й не слуга
На побігеньках,
Я ласки не запобігав
І в неї, неньки.
І в серці, непідвладнім злу,
Ношу з собою
Вітчизни славу немалу
І рани болю.
Ношу тягар пекучих правд,
Ганьбу Вітчизни
Не на показ, не на парад
Патріотизму.
За те, що був я в неї син,
Мене карали,
І я любов свою носив
Поза Арали.
Я знав: ся чаша не мине,
Та доля в мене
Жорстока, вибравши мене, —
Благословенна.
Кажу до побратимів я:
– Всього ще буде.
Та чисте збережіть ім’я:
Ми — люди! люди! —
А вам, раби, кажу: — Раби!
Вас мало били.
Люблю Вітчизну я… Якби
Ми всі любили!

*****

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Микола Нагнибіда

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Микола Львович Нагнибіда,
що народився двадцятого вересня 1911-го року, писав:


*****
Як гарно яблунька розквітла!
І стало в світі більше світла,
Тепла, і радості, й пісень,
І красивішим став наш день.

Стоїть красуня України –
Дощу краплини, мов перлини,
Замість намистечка на ній.
В промінні – в ленті золотій.

В вінку весільному неначе.
І кожна квітонька, мов зряча,
Так любо дивиться на світ,
В якім живе п’ятнадцять літ.

Стоїть, пишається в нарядах…
І хай не знає в перлах злив,
Що у воронку від снаряда
Її колись я посадив;

Що у воронку кинув глини
Й навіть чорнозему туди,
Щоб швидше рани України
Закрили радістю сади.

Щоб за садами знов садами
Простерлась рідна далина,
Щоб в землю гупало плодами,
А не снарядами – війна.

*****

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень