Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 15)

Сьогодні завершуємо розпочатий минулого разу розгляд діалогу «Про самодостатню доброчесність», що входить до «Тускуланських бесід» Ціцерона (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Крім цікавих і влучних думок, які я повиписував, цей діалог вартий прочитання ще й з причини наявності багатьох цікавих історій. Зокрема, Ціцерон розповідає про тирана Діонісія, що правив Сіракузами 38 років, щороку через власну підозрілість маючи від цієї влади більше клопотів, ніж задоволення і про його придворного Дамокла, який своїми лестощами подав Діонісію ідею унаочнення небезпеки влади: Діонісій поступився Дамоклу власним золотим ложем, але підвісив на кінському волосі над головою Дамокла меч (звідси й відомий вислів «Дамоклів меч»). Також у цьому діалозі Ціцерон згадує, як він відшукав забуту співвітчизниками могилу Архімеда. Згадується і Сократ зі своєю зневагою до матеріальних розкошів, і Діоген, що попросив Олександра Македонського не заступати йому сонця і багато інших відомих філософів. Тож варто прочитати цей діалог навіть просто як цікавий художній твір. Певен, що знайдете там значно більше цікавих думок, ніж зібрав я у сьогоднішні виписки:

• Мудрець завжди вільний від усякого хвилювання душі, іменованого нами пристрастю, завжди в душі його панує умиротворений спокій.
• Якщо ми визнали, що порок достатня сила, аби зробити життя нещасним, то треба вважати, що і чеснота достатня сила, щоб зробити життя блаженним.
• Знамениті ваги Критолая, який поміщав на одну чашу всі душевні блага, а на іншу — всі тілесні і зовнішні, і стверджував, що чашу з душевними благами не переважить і цілий світ своїми морями і землями.
• Як дурість, домігшись того, чого бажала, домагається ще і ще, так мудрість, завжди задоволена тим, що у неї, ніколи не знає невдоволення собою.
• Краще терпіти, ніж творити несправедливість.
• Душі безсилих розриваються протилежними пристрастями: йдучи за одною, йдеш проти іншої.
• Що в людині краще тверезого і допитливого розуму?
• Ледачий розум несприйнятливий до чесноти.
• Потрійний плід душі: одна частина — у пізнанні та поясненні природи речей; інша — в розрізненні належного і неналежного і в розумінні сенсу життя; третя — в розумінні, що з чим відповідне, що чому протилежне, тобто в оволодінні всією витонченістю роздумів і вірністю суджень (мається на увазі класичний поділ знань на фізику, етику і діалектику – прим. моя).
• Славний заповіт – слова дельфійського бога, щоб усякий дух пізнав сам себе і свій зв'язок з божественним духом, і це буде джерелом нескінченної душевної радості.
• Ми самі себе псуємо пообідньою тінню, насолодами, ледарством, лінню, а розніжившись, вдаємося до забобонів і поганих звичаїв.
• Мудрець нездатний зробити що-небудь проти волі своєї, чого потім довелося б соромитися йому, — він завжди і все буде робити прекрасно, твердо, велично і гідно, нічого не буде чекати від майбутнього з упевненістю, ніякому випадку не буде дивуватися як новому і несподіваному, все буде судити власним судом, за власним розсудом.
• Сократ, побачивши одного разу пишну ходу з безліччю золота і срібла, вигукнув: «Як багато є на світі речей, які мені не потрібні!»
• Епікур ділить бажання на три роди — можливо, не дуже вдало, але зручно: по-перше, природні і необхідні; по-друге, природні, але не необхідні; по-третє, ні ті, ні інші. Необхідні бажання задовольняються найлегше: адже багатства природи у нас під руками. Бажання другого роду неважкі для досягнення, але неважко обійтися і без них. Нарешті, бажання третього роду, порожні, чужі і природі й необхідності, слід зовсім викорінювати.
• Краща всьому приправа — бажання.
• Цілі держави жили розумною ощадливістю.
• Справжня насолода не у великій кількості, а в малості — в тому, щоб їсти зі смаком, а не з пересичення.
• Чим більше на бенкеті їжі і пиття, тим менше місця розуму.
• Сама природа повсякденно показує, які малі, які мізерні, які прості людські потреби.
• Стережися, щоб успіх перед натовпом і породжена ним слава не принесли тобі більше клопоту, ніж радощів (здається, наші політики цих клопотів не бояться – прим. моя).
• Говорити перед іншими він розумний, а розмовляти сам з собою — не дуже.
• Не можна гнатися за славою як такою і не слід боятися невідомості.
• Хіба народ не завжди такий, хіба не всяку видатну чесноту він ненавидить? (може, тому й здрібніли наші політики, що намагаються діяти переважно «Ad captandum vulgus» - прим. моя)
• Наскільки легше жити, не маючи спільних справ з народом! (це й не дивно, адже у людині високо цінується постійність поглядів і переконань, а ми пам’ятаємо, що «Nihil est incertius vulgo» - прим. моя)
• Сократа одного разу запитали, якого він житель міста. «Житель світу», — відповів Сократ (звідси й відомий термін «космополіт» - прим. моя).
• Що це за вітчизна, яка виганяє людей гідних і мудрих? (ми пам’ятаємо, що Ціцерон кілька разів був змушений відправлятися у вигнання – прим. моя)
• Для людини вченої й освіченої жити — значить мислити; а коли мудра людина мислить, очі їй не настільки вже й необхідні для дослідження (перша частина вислову стала відомою завдяки значно пізнішому девізу Декарта «Cogito, ergo sum» - прим. моя).
• У читанні завжди більше задоволення, ніж у слуханні.


• Хто вміє розмовляти сам з собою, для того не потрібні співрозмовники.
• Грецька застільна приказка: «Або пий, або йди» (ми вже якось згадували застільні латинські вислови, ця ж приказка вимагає або разом з іншими розділити насолоду випивки, або піти геть, щоб не постраждати тверезому у буйстві п'яних – прим. моя).

PS. За тиждень поговоримо на тему старості, яку Ціцерон розглядає у своєму творі "Катон Старший, або про старість". До чого тут Катон? Дізнаєтеся, коли прочитаєте наступну публікацію.