Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 16)

Минулого разу ми закінчили з вами розгляд діалогів, що увійшли до «Тускуланських бесід» Ціцерона (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Але Ціцерон не обмежився просто цим перекладом (точніше – переказом) латиною основних грецьких філософських вчень. Маючи багатий життєвий досвід як у особистому, так і у суспільному плані, наприкінці життя Ціцерон пише й власні філософські твори. Один з них - «Катон Старший, або про старість» ми розглянемо сьогодні. Як зрозуміло з назви, він присвячений темі старості (можливо, для більшості з тих, хто читатиме ці виписки, тема ще не дуже актуальна, але ж краще бути готовим заздалегідь):

• Жодна похвала не віддасть належне філософії, чиї заповіти дають змогу кожному, хто їх дотримується, без турбот прожити весь свій вік.
• У кого в душі немає нічого для благого і щасливого життя, тим обтяжливий будь-який вік.
• Досягнути старості бажають усі, а досягнувши, її ж і звинувачують.
• Мудрий я лише в тому, що дотримуюся і корюся природі, найкращій нашої керівниці.
• У старих стриманих, товариських і добрих старість не обтяжлива, а зарозумілий і непокірний норов нестерпні у будь-якому віці.
• «Він людську славу відкидав заради блага вітчизни». (Енній).
• Життя, прожите мирно, чисто і прекрасно, веде до тихої і легкої старості.
• Хіба немає справ по змозі старих, таких, для яких потрібен розум, а не міць тіла?
• Не силою м'язів, не спритністю та вправністю тіла звершуються великі справи, а мудрістю, благим впливом, розумними порадами і пропозиціями, і все це в старості не тільки не віднімається, але навіть зміцнюється.
• Карфагену, що вже давно задумує недобре, я заздалегідь оголошую війну; остерігатися його я не перестану, поки не дізнаюся, що він зруйнований (мова у творі йде від імені Марка Катона, вислів якого «Ceterum censeo Carthaginem delendam esse» став крилатим - прим. моя).
• Найбільші держави руйнувалися з вини людей молодих і підтримувалися та відновлювалися людьми похилого віку.
• Необачність, очевидно, властива квітучому віку, а далекоглядність — літньому.
• Але ж пам'ять слабшає (у старості – прим. моя). — Так, якщо ти її не тренуєш або обділений нею від природи.
• Жодного разу я не чув, щоб хто-небудь від старості забув, де закопав скарб; все, що їм важливе, старі люди пам'ятають.
• Люди похилого віку зберігають розум; тільки б старанність і працьовитість у них зберігалися до кінця!
• Ніхто ж не старий настільки, щоб не розраховувати прожити ще рік.
• Рільник, як би старий він не був, на запитання, для кого він садить, відповість без зволікання: «Для безсмертних богів, що наказали мені не тільки прийняти це від предків, але і передати нащадкам».
• Солон у віршах вихвалявся, що на старості років день у день осягає нове, і я сам так вчинив, вже старим опанувавши грецьку вченість; я взявся до неї з таким завзяттям, неначе прагнув вгамувати давню спрагу.
• Що в тебе є, тим і слід користуватися, і що б ти не робив, роби в міру своїх сил.
• Старому личить мова спокійна і стримана; витончене і неголосне слово красномовного старого само собою знаходить слухачів.
• Сили підточуються вадами молодості частіше, ніж недугами старості: знесилене тіло старість отримує у спадок від розпусної і нестримано проведеної молодості.
• Не стану говорити про себе, хоча старим це властиво і нашому віку прощається.
• Я ніколи не погоджувався з горезвісним старовинним прислів'ям, що радить нам: «Хочеш старості довгої — зістарся раніше». Я ж, сказати правду, волів би старим пробути недовго, але стати ним пізніше.
• Помірність потрібна і у витраті сил; не напружуй їх більше, ніж можеш; тоді не будеш відчувати їх нестатку.
• Користуйся благом, поки володієш ним; коли ж його не стане, не жалкуй за ним.
• Плин життя визначено, шлях природи єдиний і простий, і кожному віку впору своє: слабкість притаманна дитинству, палкість — юності, суворість правил — зрілому віку, а мудрість — старості, — всі ці властивості природні, якщо своєчасні.

PS. Продовження читайте у наступній публікації.