Осип Федькович

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Осип Домінік Гординський де Федькович (Юрій Федькович),
що народився восьмого серпня 1834-го року, писав:

З окрушків ***** У науці, у розраді України доля, А в залізі да у крові України воля; А у пісні голоснії України слава! Благословіть Україну, А я заспіваю.

Україна ***** Україно, Запороже, годі вас забути, Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути, Де ті трави шовковії славні степи криють, Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють, Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають, З буйним вітром у заліжку козаки літають. Хто ж то може знов забути могили, кургани, Де козацтво українське, славні отамани Свою славу сном провадять, славов серце гріють, А ті думи богатирські так-то гарно піють, Що аж тут ся відзивають, що аж тут їх чути, — Україно, Запороже, можна вас забути? Онде грає жвавий хлопець у торбан весело; Онде дівча йде по воду, думку йкусь завело; Там сопілка приграває, ніби соловіє, Що там в гаю калиновім піє все та піє; А там бджілка злотокрила думно си співає, Обмучилась медівницев, ледве що вертає. Он колишесь тихий Дніпер: вечір — він дрімає, А по синій єго фалі човенце плаває, В ньо си сіло гарне дівча, красне, як малина, А хороший кермаченько ляг їй на коліна, Обзирає сороківці, що в коралі в’яжуть, А потому, а потому… Далі вже не скажу; А хоть рад би-м і сказати, але наші милі Вже пропали в синій мряці, що Дніпер укрила. Далі видко білий хутор, пасіки, ставочок, Знов байрак там яворовий, вишневий садочок, А в садочку мила хатка; тамки на порозі Сіло дівча русокосе — ах, які ж там нозі! — Та й іголков тонесеньков шиє в хустку квіти: “Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе?” Тихо, тихо, любе дівча, — видиш он сокола? А дівчина — чорні очі — глипла доокола: “То не сокіл, то мій милий вороним літає!” Та й схопилась красавичка, ліску відчиняє. А сокіл вже на подвір’ї, дівчину любує; Вна го хоче посварити — годі, бо цілує. Глянь там далі на прикмету: думаш, там соколи! Ні, там славні чумаченьки возя з Криму соли. От, дивися, вже і стали, вже й воли пустили, Вже і ватра запалена, вже ся розложили. Той готовить ситу кашу, ті вози знов мажуть, Хлопці шумки заспівали, старші казку кажуть. Далі, далі — онде небо багром рум’яніє; Слухай добре, як-то мило десь дзвіночок піє То в тій церкві там, за лісом, з дев’ятьма верхами — Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами,— А священик-старець ходить по святій контині, Молить слави Запорожу, щастя Україні.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень