Павло Глазовий

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Павло Прокопович Глазовий,
що народився тридцятого серпня 1922-го року, писав:

Мова величава ***** Якщо в нашiй безталаннiй мовi Набереться двiстi тисяч слiв, То за кожне українське слово Вже поклали сто голiв... Нашу мову величаву Чуємо не всюди. I не мова винна в цьому - Винуватi люди. Не вживеться щира мова З кволими рабами, В яких думка на припонi, Язик за зубами. У чиновницьких чуланах, Де столи дубовi, Де неволя i сваволя, Тiсно нашiй мовi. По крамницях та пивницях, Де й повiтря п'яне, Гасне, в'яне слово наше Степове, духмяне. Не для "куплi" мова наша I не для "продажi". Не для того, щоб базiкать На ледачiм пляжi. Наше слово не ввiбгати У сухi трактати, Щоб лакейством хлiба кусень Пiдло заробляти, Щоб брехати, щоб дурити, Забивати баки, Позичаючи нахабно Очi у собаки. На зачовганих асфальтах, Де смолою пахне, Наше слово крила губить, Наша мова чахне...	Дуєль ***** Бредуть хлопчаки жовтороті. Між ними патлатий "чувак" Бряжчить на дешевій гітарі І каже кумпанії так: — Послухайте штучку, реб'ята, На давній ізвєсний мотив. Його я злегка подісправив, А строчки нові сочинив. "Любил я красотку дівчонку З кудрями волос до плеча. Ми чувства свої не таїли, Була в нас любов горяча. І жив я своєю любов'ю, І бреділ лиш нею одной, Но вот прицепився к дівчонкє Какой-то чудак доходной. Нахального етого типа То здєсь ми встрічали, то там. За милой моєю дівчонкой Ходив охломон по п'ятам. Однажди в саду ботанічном, В той часті, де сосни та єль, Застукав я етого типа І визвав його на дуєль. Оружія ми не імєлі, Но нас воспаляла любов. Ми рвали друг другу одьожу При помощі рук і зубов. Когда ми дуєль завершили, То билі в чом мать родила. Любов ти, любов удалая, Ах вот до чего довела!" Розсипав слова, як полову, І весело, гарно йому. Кому окалічено мову, Спотворено й душу тому.
Здрастє, мама родная! ***** Син поїхав з дому та й прожив у місті Більше як півроку, днів, напевне, з двісті, Він в село вертається, з матір'ю вітається: — Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? — Мати гладить сина по рудому чубчику. — Як це ти балакаєш, любий мій голубчику? Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, — Більш на те скидається, що по-малоруському. — А синок відказує: — Ти, маманя, тьомная. В нашом положеніє разниця огромная. Я живу у городє, ти всьо времня в полі. Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?	***** Серед ночi Київ Криється туманом. Розмовляє вiтер З бронзовим Богданом. - Облiтав я, каже, - Вулицi всi чисто. Як змiнився Київ, Це прадавнє мiсто! Де вiтри гуляли, Там новi квартали... А Богдан зiтхає: - Що там тi квартали... Нинi i кияни Зовсiм iншi стали. Я сто лiт на площi Днюю i ночую, Але дуже рiдко Рiдну мову чую.
Кухлик ***** Дід приїхав із села, ходить по столиці. Має гроші — не мина жодної крамниці. Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю. — Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю. — Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка. — Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. — Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: — На Вкраїні живете й не знаєте мови. — Продавщиця теж була гостра та бідова. — У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. — І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід, Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна, язика і не знає мови.	*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень