30 лип. 2011 р.

Євген Титикайло

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Євген Юрійович Титикайло,
що народився в цей день 1937-го року, писав:


До питання про винятковість
*****
Смішні, кирпаті "ерудити"!..
В них - телевізор і кіно,
Машини вміють вже водити,
З батьками грають в доміно.

Змінивши стежечку на трасу
І пісню матері - на джаз,
Спішать із класу і до класу,
Все віддаляючись від нас.

Спішать у музику, у моди,
У дивокрай прийдешніх літ,
Батьків маленькі антиподи
З очима ясними, як світ.

Їх не здивує вже дрібниця,
Не заболить у них душа
За тим, що вистрашена птиця
Своє гніздечко полиша,

Що десь всихає деревина,
Скупіше стало на дощі,
Що скоро птиця та загине,
Отак, як згинули хрущі.

У них в житті свої проблеми,
Їм сентименти не з руки.
Вони засвоювали теми,
Коли трудилися батьки.

Їм все одно, якого роду
Був їхній прадід а чи дід.
Вони лиш візьмуть у народу,
Та не звеличать родовід.

Матері
*****
Ця біла ніч снігами відбіліла,
Ця біла ніч пішла у небуття.
А так мене сльоза твоя боліла,
Не день, не два -
Цілісіньке життя.

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

29 лип. 2011 р.

Валерій Кикоть

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Валерій Михайлович Кикоть,
що народився двадцять дев'ятого липня 1961-го року, писав:


Розмова з життям,
або наодинці з народом
(уривок)
*****
Прийму в’язницю і суму
В ім’я святої переміни,
От тільки щастя не прийму
Я без могутньої Вкраїни.

Вона в міжзоряній сім’ї
Давно молитвами і ділом,
Великі пращури мої
Звели її душею й тілом.

Простенький гімн,
що підбадьорює в години песимізму
*****
Нема в минуле вороття,
Нема туди дороги.
Будуй, твори нове життя —
Твоя це перемога!

«Вперед!» — твій напрям і девіз
На заході й світанні.
Тягни чимдуж земний свій віз
І в мить твою останню!

Твій шлях один, він тільки твій —
Долай нові пороги,
Пройти їх з гідністю зумій —
Твоя це перемога!

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

23 лип. 2011 р.

Віра Шурман

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Віра Шурман,
що народилася двадцять третього липня 1960-го року, писала:


Молитва
*****
Поклавши руку на біль у серці,
Молюся: Господи, на люд свій подивись!
Бо зникла гордість, зів'яла чесність,
І всяка впевненість поділася кудись...

Знов невідоме мене лякає.
Хвилююсь дуже за своїх і всіх дітей,
їх юні роки в пітьмі зникають,
Що завтра, Боже, їх у цьому світі жде?

Земля хитнулась знов під ногами,
Як лід розколений. Лечу в обійми дну...
Що буде, Боже, як сил не стане,
Коли і в тебе я поради не знайду?

О, поверни нам свій дар, ту пам'ять,
Що робить з нас живих, розсудливих людей,
Щоб шанували свій рід і матір,
Що завжди вчила нас співать простих пісень.

Поки не згасла в мені іскрина —
Тримаю якось на плаву себе й дітей.
Я вірю, Боже, пошлеш нам сили,
А також щастя для усіх-усіх людей

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

21 лип. 2011 р.

Іван Гнатюк

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Іван Федорович Гнатюк,
що народився двадцять першого липня 1929-го року, писав:


Ностальгiя
*****
О хмарко грайлива
Яка ти щаслива
Що, маючи волю,
У далеч пливеш,-
Ти линеш, як мева,
Срiблисто-рожева,
Не чуєш нi болю,
Нi туги - без меж.

Колись неодмiнно
Мою Україну -
Мою найсвятiшу! -
Ти стрiнеш в путi;
Побачиш, як мати
Стоїть коло хати
I слухає тишу
В нiмiй самотi.

А я у неволi -
Колимськiй юдолi -
Караюся, наче
У пеклi на днi,-
Я мов на розп'яттi
Пригадую матiр
I чую, як плаче
Вона по менi.

Я з розпачу млiю
I трачу надiю,
Що стрiнуся з нею
У рiднiм краю,
Та ревно молюся,
Щоб рiдна матуся
Не чула й душею
Про долю мою.

О хмарко весела,
Як будеш у села
Нести над землею
Жагу грозову -
Скажи Українi,
Що я на чужинi
Лиш матiр'ю й Нею
Живу.

Сповiдь
*****
Як не жилось менi - не заздрив я нiкому,
Я тiльки ним живу i житиму незмiнно,-
Воно менi - як хрест, але я весь у ньому -
В твоєму iменi святому, Україно.

Слово
*****
Уста отверзлися - i слово,
Лихим безбатченкам на зло,
Глаголом iстини раптово,
Як зерно в ґрунті, ожило.

I хоч те слово ще не всюди
Пробилось ростом крiзь броню,
Хоч злi манкурти й словоблуди
Його бояться, як вогню;

I хоч ще й нинi лжепророки
Його зрiкаються в життi,
Та крига скресла, i потоки
Життя - змiтають їх з путi.

Були валуєви на нього,
I циркуляри їх були,
Але вони його, живого,
Звести в могилу не змогли.

Були й помазаники Божi,
I слуги чортовi у них...
Те слово стало на сторожi
Рабiв - не кривдникiв своїх.

I хоч ще й нинi їх зневага
Його пригнiчуе - проте
Воно й з глухого саркофага
Крiзь людськi душi проросте.

Джерело
*****
Ти даремно скаржишся, їй-богу,
Не мiлiє мовне джерело,
А якщо намулом затекло,
То себе винуй, а не епоху.

Закоти рукава - ти ж поет,
Прочищай, бо хто ж його прочистить?
Я до нього, рiдного, врочисто
Припадав i в темрявi замет.

Припадав i серцем, i устами,
По словечку пив його снагу,-
Може, й через те я у снiгу
Не замерз, хоч мучився роками.

Чом же ти так боязко над ним
Бiдкаєшся, молячи пощади? -
Таж його самим нам прочищати
Й пити з нього воду - нам самим.

Джерело не вiзьметься багвою,
Мов ковбаня в пiтьмi лiсовiй,-
Стань над ним навколiшки - i пий,
Причащайся мовою живою.

Вичищай намул iз джерела,
Не лякайся втоми, нi простуди -
I воно мiлiшати не буде,
Хоч яка б епоха не прийшла.

"Кобзар"
*****
Коли окраєць житняка
Мені, було, давала мати,
Я мусив спершу показати,
Чи не брудна моя рука.

Як жебраки, ішли не раз
Голодні, чорні переднівки, -
І хліб святим ставав, бо тільки
Він боронив од смерті нас.

А коло хліба на столі,
На самотканій скатертині
Лежала книга, як святиня, -
Людські надії і жалі.

То був "Кобзар". Його не міг
Ніхто, не вмивши рук, узяти,
Бо він - святий, казала мати,
Він смерть народу переміг!

Його, мов хліб у чорний час,
Просили в позички сусіди,
Зціляючи серця завсіди
Тим словом, що прорік Тарас!

Із циклу "Правда-мста"
(З вогню Тарасового слова)
*****
Любіть її... Во время люте...

Любіть її - не вірте суєсловам,
У лютий час запроданства - любіть,
Не завдавайте болю їй ні словом,
Ні помислом, що ранить мимохіть.

На зло усім: і лживим патріотам,
І ворогам - любіть її, святу,
Любіть, як матір, кинуту під плотом,
Чи віддану на поглум сироту.

Сам Бог велів любити Україну -
Нещасний край манкуртів і заброд, -
Любіть її не ідолопоклінно,
А як життя, як долю, як народ!

Хай оскверняють ниці фарисеї
Її ім'я і пам'ять лихоліть, -
Любіть до смерті й, гинучи за неї,
Своєю кров'ю - волю освятіть!

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Олена Шовгенева

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Олена Іванівна Шовгенева (Теліга),
що народилася двадцять першого липня 1907-го року, писала:


Поворот
*****
Це буде так: в осінній день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.

І те, що мрією було роками,
Все обернеться в дійсність і можливість, —
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь
У ці хвилини — гострі і щасливі!

Подумать тільки: наші села й люди,
А завтра прийдемо — до свого міста!
Захоплять владно зголоднілі груди
Своє повітря — тепле та іскристе!

Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове… І до старої вишні
Не вийде мати радісно напроти…

Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всі інші душі — зимні чи ворожі —
І всі глибокі поміж ними межі.

І часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло стисне,
Коли над рідним, тим же самим полем
Зависне інша, незнайома пісня.

Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде — чужиною.
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти — дорогою одною.

Заметемо вогнем любови межі,
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.

Сучасникам
*****
“Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”.

Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

13 лип. 2011 р.

Іван Сокульський

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Іван Григорович Сокульський,
що народився тринадцятого липня 1940-го року, писав:


*****
Без України ми - раби останні.
Без тверді камінь, без русла ріка.
Немає нас! І тільки дзвін кайданів…
І тільки плач - безмовний - у віках.

Без України ми не знаєм, хто ми.
Блукаємо - мов більма на очах,
Мов жебраки, безвольні та бездомні,
Вмираємо, не станувши на шлях.

Без України - хмари ми даремні.
Несем свій прах на світовий смітник…
Кому вони, пісні мої тюремні?
Що скаже рабський мій язик?

*****

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Павло Мовчан

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень

Павло Михайлович Мовчан,
що народився тринадцятого липня 1939-го року, писав:


Земля
(уривки)
*****
О земле, зрощена з душею,
Домівко вічності і слів, -
Співмірен кім'яхові глею,
Сніжинці, що лягла долів,

Постав я з тебе, повертаюсь
У твоє лоно день за днем,
Суть - не вагу - я зберігаю,
Виснажуємось навзаєм.

Твій холод і мене холодить,
Твоє тепло - моє тепло;
Ти - суть, ти - плоть мого народу,
Ти те, що буде, що було…

Не відніму - додам любові,
Змертвілу глину оживлю
І возвеличу в кожнім слові:
- О земле, я тебе люблю!
*****
О Батьківщино, давній біль
Іржею проступа на шкірі;
Та міць і сила, що в тобі,
Нас зміцнює в незрадній вірі,

Бо незнищенні ми - о ні! -
Допоки хоч в одному слові
Відлунюють звитяжні дні,
Що нас наснажують в любові:

До бадилини край стерні,
До урвища, до косогору,
До нових, до грядущих днів,
Сподіваних і вже прозорих.

*****
Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…
Горацій

Блажен, хто оддалік від гомінких турбот
Не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот
І думає про мить прожиту, пам'ятку,
Що в солі солод є, а мед - у гірчаку.

Блажен, хто береже розважливі слова,
І радістю журбу іржаву сповива,
І, випивши вина прозорого ковток,
Бере у праву руч, мов берло, колосок.

Блажен, хто чує рух і в колуванні днів
На забува про час, про обшири земні
І бачить поза всім безмежну широчінь
І що минуща плоть безслідна, наче й тінь.

Блажен, хто з дня у день весь многотрудний вік
Не випускає з рук чепіг, а у засік
По зернятку збира, щоб лан не здичавів,
Щоб марним не було це колування днів.

Блажен, хто слово "хліб", як "доля", вимовля,
Ласкавіє до тих запліднена земля:
То луг пласта до ніг, то пагорб підійма,
То, розступившись враз, углубину прийма.

Іменники
(уривок)
*****
Маркіянові Шашкевичу

Вкраїно рідна!
Руське слово бідне!
Літаєш над папером ти безслідно,
Що й не спіймати кінчиком пера…
Але ж тобі давно уже пора
Стать не відбитком звуку - ярим змістом!
Хоч ти й нетлінне, та життя ж згора,
І кожна річ таїть у собі іскру.

*****

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервень
ЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень