Іван Гнатюк

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Іван Федорович Гнатюк,
що народився двадцять першого липня 1929-го року, писав:

Ностальгiя ***** О хмарко грайлива Яка ти щаслива Що, маючи волю, У далеч пливеш,- Ти линеш, як мева, Срiблисто-рожева, Не чуєш нi болю, Нi туги - без меж. Колись неодмiнно Мою Україну - Мою найсвятiшу! - Ти стрiнеш в путi; Побачиш, як мати Стоїть коло хати I слухає тишу В нiмiй самотi. А я у неволi - Колимськiй юдолi - Караюся, наче У пеклi на днi,- Я мов на розп'яттi Пригадую матiр I чую, як плаче Вона по менi. Я з розпачу млiю I трачу надiю, Що стрiнуся з нею У рiднiм краю, Та ревно молюся, Щоб рiдна матуся Не чула й душею Про долю мою. О хмарко весела, Як будеш у села Нести над землею Жагу грозову - Скажи Українi, Що я на чужинi Лиш матiр'ю й Нею Живу.	Сповiдь ***** Як не жилось менi - не заздрив я нiкому, Я тiльки ним живу i житиму незмiнно,- Воно менi - як хрест, але я весь у ньому - В твоєму iменi святому, Україно.
Слово ***** Уста отверзлися - i слово, Лихим безбатченкам на зло, Глаголом iстини раптово, Як зерно в ґрунті, ожило. I хоч те слово ще не всюди Пробилось ростом крiзь броню, Хоч злi манкурти й словоблуди Його бояться, як вогню; I хоч ще й нинi лжепророки Його зрiкаються в життi, Та крига скресла, i потоки Життя - змiтають їх з путi. Були валуєви на нього, I циркуляри їх були, Але вони його, живого, Звести в могилу не змогли. Були й помазаники Божi, I слуги чортовi у них... Те слово стало на сторожi Рабiв - не кривдникiв своїх. I хоч ще й нинi їх зневага Його пригнiчуе - проте Воно й з глухого саркофага Крiзь людськi душi проросте.	Джерело ***** Ти даремно скаржишся, їй-богу, Не мiлiє мовне джерело, А якщо намулом затекло, То себе винуй, а не епоху. Закоти рукава - ти ж поет, Прочищай, бо хто ж його прочистить? Я до нього, рiдного, врочисто Припадав i в темрявi замет. Припадав i серцем, i устами, По словечку пив його снагу,- Може, й через те я у снiгу Не замерз, хоч мучився роками. Чом же ти так боязко над ним Бiдкаєшся, молячи пощади? - Таж його самим нам прочищати Й пити з нього воду - нам самим. Джерело не вiзьметься багвою, Мов ковбаня в пiтьмi лiсовiй,- Стань над ним навколiшки - i пий, Причащайся мовою живою. Вичищай намул iз джерела, Не лякайся втоми, нi простуди - I воно мiлiшати не буде, Хоч яка б епоха не прийшла.
"Кобзар" ***** Коли окраєць житняка Мені, було, давала мати, Я мусив спершу показати, Чи не брудна моя рука. Як жебраки, ішли не раз Голодні, чорні переднівки, - І хліб святим ставав, бо тільки Він боронив од смерті нас. А коло хліба на столі, На самотканій скатертині Лежала книга, як святиня, - Людські надії і жалі. То був "Кобзар". Його не міг Ніхто, не вмивши рук, узяти, Бо він - святий, казала мати, Він смерть народу переміг! Його, мов хліб у чорний час, Просили в позички сусіди, Зціляючи серця завсіди Тим словом, що прорік Тарас!	Із циклу "Правда-мста" (З вогню Тарасового слова) ***** Любіть її... Во время люте... Любіть її - не вірте суєсловам, У лютий час запроданства - любіть, Не завдавайте болю їй ні словом, Ні помислом, що ранить мимохіть. На зло усім: і лживим патріотам, І ворогам - любіть її, святу, Любіть, як матір, кинуту під плотом, Чи віддану на поглум сироту. Сам Бог велів любити Україну - Нещасний край манкуртів і заброд, - Любіть її не ідолопоклінно, А як життя, як долю, як народ! Хай оскверняють ниці фарисеї Її ім'я і пам'ять лихоліть, - Любіть до смерті й, гинучи за неї, Своєю кров'ю - волю освятіть!

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень