Джордж Орвелл. 1984 (завершення)

Сьогодні пропоную вашій увазі продовження виписок з книжки, яку розпочали розглядати учора (Джордж Орвелл «1984» / переклав з англійської Віталій Данмер). Як уже зазначав, книжка, що у свій час відкрила західному читачеві очі на тоталітаризм (хоча й близько не описує всіх його жахіть), сьогодні, коли з’явилося достатньо художньо-документалістичної літератури (той же «Сад Гетсиманський» Багряного чи «На дні СССР» Княжинського) видається дещо надуманою.
Сьогоднішнього читача цим не здивуєш. Напевне, саме тому роман до цих пір не екранізовано. Та ще й тому, що в романі немає такого милого серцю пересічного кіномана хепіенду: системі таки вдалося «зламати» головного героя, перетворивши його в слухняного і емоційно мертвого суб’єкта. Після життєстверджуючих «Паразитів свідомості» ця антиутопія сприймається значно гірше. Та знову ж залишаю останню думку за вами, жодним чином не намагаючись нав’язувати свою. І ще раз дякую авторові та перекладачеві за чудові новотвори та словосполучення, деякі з яких наведу у примітках. Та спочатку, власне виписки:

• Головною проблемою влади було втримати коліщатка промисловості працюючими без збільшення реального добробуту в всьому світі. Товари повинні бути виробленими, але вони не повинні бути поширені. І на практиці єдиним шляхом успішного досягнення цього були безперервні війни.
• Істотно важлива дія війни це знищення, не обов’язково людських життів, але продуктів людської праці.
• Загальнодержавний стан постійної нестачі підвищує значущість та важливість маленьких привілеїв.

Джордж Орвелл. 1984

(за книжкою: Джордж Орвелл «1984» / переклав з англійської Віталій Данмер)

Сьогодні пропоную вашій увазі книжку, про яку дуже багато чув і це мене дещо насторожувало. Зазвичай надлишок «піни» (як це часто можемо спостерігати у сучасних тижневих бестселерів) приховує брак змісту. На жаль, мої підозри виправдалися – нічого особливого у цій книжці я не побачив. Можливо, я занадто багато від неї очікував (саме з цієї причини намагаються не читати відгуки про книжку, доки сам її не прочитаю). Чи, може, зміст книжки, виданої у 1949 році, видається чимось надзвичайним західним читачам. А для покоління тих, хто пожив за тоталітарних часів СРСР – це все не більше як документалістика. Тому не претендуватиму на якісь откровення, а лише наведу свої виписки (до речі, мені дуже сподобався переклад, хоча у автора іноді виникають проблеми з пунктуацією, які я частково виправляв):

• Нема нічого протизаконного, відколи зникли усі закони.
• Ніщо не належало тобі за виключенням кількох кубічних сантиметрів всередині твого черепу.
• “Хто контролює минуле” – казало гасло Партії, – “той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє - той контролює минуле.”
• Газети, що не містили майже нічого крім спорту, кримінальних хронік та астрології, “сенсаційних” копійчаних оповідок; фільми, просякнуті липкою і мерзенною тванню сексу; сентиментальні пісеньки, що створювалися цілковито повністю у механічний спосіб на спеціального роду калейдоскопі, більше знаному як «віршомаз» (отут авторові чудово вдалося зазирнути у майбутнє – прим. моя).
• Твій найгірший ворог – це твоя власна нервова система.