Сьогодні завершуємо (див.
ч. 1,
ч. 2) відслідковувати історію заснування Гонконгу очима героїв роману Джеймса Клавелла (Тай-Пэн. – Санкт-Петербург : Амфора, 2007. – 848 с.). Як і обіцяв у минулій публікації, крім традиційних виписок того, що найбільше сподобалося, наведу ще й кілька цитат стосовно
територіальної політики Росії. Хоча йдеться про царську Росію, але, як на мене, у загальних підходах нічого не змінилося і до сьогодні. Напевне, справа не у номінальній назві владних інституцій цієї країни, а у їх глибоко закоріненій суті:
- Історично політика Росії завжди зводилася до того, щоб перемагати хитрістю – підкуповувати лідерів якої-небудь країни, а заодно і лідерів опозиції, якщо така була. Розширюватися за рахунок «сфер впливу», а не прямими військовими захопленнями, а потім усувати цих лідерів і перетравлювати народ у своїй утробі.
- Росія – це вічний розсадник невдоволення в сусідніх державах, і завжди буде ним, доки не вирішить, де, на її думку, пролягають її природні межі.
- Наша азіатська політика однозначна: Китай повинен залишатися слабким, залежним і стати російською сферою впливу.
- Якщо про наші територіальні захопленнях стане відомо, наша офіційна позиція повинна зводитися до того, що «Росія просто утихомирює дикі, вороже налаштовані племена в наших південних межах».
