Юрій Буряківець

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Юрій Дмитрович Буряківець,
що народився двадцять шостого квітня 1920-го року, писав:

Мова ***** 1. Не матір та, яка своє дитя Забула рідної навчити мови. Чужою йде дитина у життя, Її душі скалічено основи. Бо перелізти через низький тин, І п’яниця непробудимий зможе, А нам від золота й усіх вершин, Честь рідного народу найдорожча! Бо стид не дим, а виїсть очі нам, Росте наш нарід не з землі, а з мови! Лише дурному мулить очі храм, Якого зодчий креслив для любови. В час голоду, у занімілий жах, Співала мати колискову пісню, Із сподіванням: на широкий шлях Її дитяті сонечко заблисне. І вкупі з материним молоком, Словечка мови рідної всмоктали, Щоб доля усміхалась над Дніпром, І солов’ями лози заливались. Це ж у дворі Атилли, що тримав Меча, якого дарувало небо, Дзвеніла наша пісня; поміж трав Відлунював її ячанням лебідь. Під гуки сурм — плекав князь Ігор сни, Як обминути Кончака погоню, Дівочі чулись збуджені пісні, На лузі, на квітчастім оболонні. І в Ярослава Мудрого гучна Лунала наша мова й провіщала Усім володарям, що вже весна Дозріння на його принцес упала. 2. Крім співу солов’їного, ще чим Привабить може сад у синій вечір? І нарід є погноїщем отим, Коли немає голови на плечах. Звертавсь цією мовою Богдан До тих послів Бутурліна, щоб згода, І рівність панувала в дні тривань, Як ми з московським сходились народом. Немає риби без річок, ставків… — Муку з комори до млина не носять, Гризе сумління підлість без зубів, Мов ховрахи стебло в сльозисту осінь. Бо й словом цим Шевченка “Заповіт”, Написаний для поколінь грядущих, І так, століттями із роду в рід, Ми власним серцем ідемо, живущі! Це ж злочин і непрощена ганьба Забути те, що нас тримає в світі; Зведеться тільки в недруга й раба Рука, народу віку вкоротити, Та він безсилий буде, як і гнів Негоди, піною яка спливає Поверх тієї хвилі, що до нив Жене вали, рекоче гордо краєм.

Мій нарід ***** Мій нарід — це не тубілець дикий, Ми рабами зроду не були! — Йшли навали з войовничим криком, Смерть для себе у степах знайшли. Скрізь могили в нашій Україні Їх безславний позначають шлях. Ти вставала, земле, із руїни, Щоб зміцніти і рости в віках. Піднімалися в народі крила, Двиготіла боєм далина. — Мій народе! — Ти зродив Трясила, Наливайка, Ґонту, Богуна… І ніякій силі не зломити Духа, що в людських серцях живе. Ти здіймешся правдою над світом, Він засяє у любові ввесь. Мій нарід — це не тубілець дикий, Він зведе навали нанівець. Мій нарід — і мужній, і великий — Він і воїн гнівний і творець.

В добру путь ***** Колосками хвилюється шлях. В добру пору співають діброви; У віночку барвистім земля, Повна щастя, тривоги й любови. І берізки шумлять, і свої Хилять віти у листі сріблястім: Пролітають бджолині рої, Щось почуте квіткам оповісти. Рідний краю! Ти мрія моя, Мій ти плач і найбільша утіха В час, коли у барвінку земля, Ще не знає ні горя, ні лиха.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень