Дмитро Білоус

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Дмитро Григорович Білоус,
що народився двадцять четвертого квітня 1920-го року, писав:

Не на те рятували дiди ***** Спонукав нас iмперський Прокруст до невiрностi рiдному слову. В українця зринає iз уст: "Я, ты знаешь, забыл свою мову!" Як цього зрозумiть молодця, що не здатен свого розкумекать, коли навiть заблудла вiвця не забуде по-своєму мекать? Нашу мову в час горя-бiди, не одної тяжкої навали, не на те рятували дiди, щоб онуки її забували.	Слово наше рiдне ***** Роде наш красний, роде наш прекрасний, Iншого в свiтi не шукаєм ми; Дух український, вольний, незагасний, Не подолати силам зла i тьми: Ери нової вже гримлять громи. Слово погiдне, слово наше рiдне, Любим тебе ми, будем вiк любить, Обрiй вiдкрився, всiм свiтам ти видне, Видне як сонце, як ясна блакить; О рiдне слово, хай тобi щастить!
Найдорожче ***** Синiв i дочок багатьох народiв я зустрiчав, якi перетинали гiрськi й морськi кордони i на подив багато бачили, багато знали. Я їх питав iз щирою душею: - Яку ви любите найбiльше мову? - I всi вiдповiдали: - Ту, що нею спiвала рiдна мати колискову.	Рiдне слово ***** Ти постаєш в яснiй обновi, як пiсня, линеш, рiдне слово. Ти наше диво калинове, кохана материнська мово! Несеш барвiнь гарячу, яру в небесну синь пташиним граєм i, спивши там вiд сонця жару, зеленим дихаєш розмаєм. Плекаймо в серцi кожне гроно, прозоре диво калинове. Хай квiтне, пломенить червоно в сiм'ї великiй, вольнiй, новiй.
Хлiб i слово ***** У стiнах храмiв i колиб сiяє нам святково, як сонце, випечений хлiб i виплекане слово. I люблять люди з давнини, як сонце незагасне, i свiй духмяний хлiб ясний, i рiдне слово красне. Бо як запахне людям хлiб, їм тихо дзвонить колос, i золотом сiяє снiп пiд жайворона голос. I, мабуть, тому кожну мить бешкетнику-харцизi їх слово батькiвське звучить як заповiдь у книзi, цей сплав чудесний, золотий з ядристих зерен лiтер: "Не кидай хлiба, вiн - святий, не кидай слiв на вiтер!"	Коли забув ти рiдну мову ***** Коли забув ти рiдну мову - яка б та мова не була - ти втратив корiнь i основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, казала мати, як прощавсь, щоб i чужого научався, й свого нiколи не цуравсь. Ти ж повернувсь душею бiдний, не просто розгубив слова, немов якийсь Iван безрiдний, Iван, непомнящий родства. Не радi родичi обновам. Чи ти об'ївся блекоти, що не своїм, не рiдним словом iз матiр'ю говориш ти? Ти втратив корiнь i основу, ти обчухрав себе дотла, бо ти зневажив рiдну мову, ту, що земля тобi дала, ту, що не вбили царськi трони, ту, що пройшла крiзь бурi всi, крiзь глузи й дикi заборони й постала нам у всiй красi. Сяйних перлин тобi не шкода, адже, набувши вищих прав, те, що дала сама природа, ти добровiльно занедбав. В пальтi строкатiм, як афiша, крикливi моднi кеди взув. А мати? Де ще є рiднiша за рiдну, котру ти забув? Для тебе й Київ - напiврiдний, i Мiнськ пiврiдний, i Москва... Бо хто ти є? Iван безрiдний, Iван, не помнящий родства!

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень